Поетичне слово про край

Арбузинка моя, прадавня

Неповторна та самобутня

На сторожі усіх віків

Арбузинко моя, майбутня

Від кемерійців і до козаків.

Десь покоїться у полях,

Славнозвісний козак Гарбуз,

Що литовець топтав і лях

Й чужа мова лилась із вуст.

І від віку від кам'яного

Ти пройшла свій шалений путь

Та вперед через Бузькі пороги

Вперто жила, щоб суть збагнуть.

Ковила ще в собі ховає

Від татарських копит сліди

Й Бузький Гард іще пам'ятає

Той зв'язок від біди до біди.

І забувши всілякі норми

Шліфувалась, мов аметист:

Наковальня, ливарні форми

Були зброя твоя і хист.

Гарбузинка на імя річки

Чи на спалену бузину,

Де яскраво цвіли порічки

Прикрашаючи кожну весну.

Ох, історіє! Пугач скеля –

Крок у вічність зробив козак,

Тут щороку всі квіти стелять

В честь козацької мужності знак.

Анти, скіфи, половці, сармати

Брали свій «королівський шлях»

Від Поділля до кримської хати

По наших брели полях.

І набіги татар не лякали,

Бо в душі жив відважний дух

Жили вільно, не під лекало,

І у серці вогонь не вщух.

Йшли віки – Гарбузинка жила,

Свою справу робив прогрес

Була й слава, була й хула

І в Паланковій балці вже ГЕС.

Заросли і ями – землянки,

І могили в степах, як свідки,

Що ховають історій останки

У тінях польової квітки..

І нещадно століття кромсали

Людські долі в буремні роки,

І ломали їх, в душу стріляли

Та не вбили, бо в серці віки.

Бо у серці моя Арбузинка

І в минуле нема вороття

Де румяного хліба скоринка

Варта нашого з вами життя.

РІДНИЙ КРАЙ

В'ється в жита,

Доле моя, полі стежинка,

Де колосяться Арбузинко,

Щастя моє і життя.

Верби над ставом розлогі,

Берегом вітри бредуть:

Їду, але всі дороги

Знову до тебе ведуть.

Журавлів на світанку

Розбудила земля

І  росу спозаранку

П’ють зелені поля.

Краю рідний до болю,

Кожен день, кожну мить,

Я живу лиш тобою,
Вічно буду любить.

АРБУЗИНКА

Стелиться в полі стежинка,

Де колосяться жита,

Доле моя, Арбузинко,

Щастя моє і життя.

Верби над ставом розлогі,

Берегом вітри бредуть:

Їду, але всі дороги

Знову до тебе ведуть.

Журавлів на світанку

Розбудила земля,

І росу спозаранку

П’ють зелені поля.

Краю, рідний до болю,

Кожен день, кожну мить

Я живу лиш тобою

Й вічно буду любить.

ГЕРОЙ

Пам’яті Сашка Закерничного

Герой повернувся до рідної хати –

Не раді тій зустрічі мама і тато,

Сашко повернувсь у холодній труні

У селище рідне своє по весні.

Відважний солдат і веселої вдачі.

Здається, все небо за ним журно плаче,

А він в небеса полетів з журавлями

В останній політ від тата і мами.

І горем убита стоїть сива мати,

Із сином єдиним прощаючись в хаті,

І батько, мов тінь, поруч свічкою тліє,

Зібравши в кулак всю останню надію.

Сашко, прощавай! Видно, доля весь час

Кращих тепер забирає від нас.

І «грузом двохсотим» з чиєї вини

Ти повернувсь в Арбузинку з війни?

Як страшно батькам пережити дитину.

А може, він просто заснув на хвилину.

Й бабуся не вірить: а може, це сон,

Подзвонить - а він відповість в телефон.

Та дійсність реальна тривожить в імлі –

Навічно герой в Арбузинській землі.

І горе, як камінь, не скажеш словами.

...І горбик землі весь политий сльозами.

В. Поплавський

ВОНА ЗАВЖДИ ДЛЯ МЕНЕ МОЛОДА

Я Арбузинку з ранніх літ кохаю,

Нічого ради неї не шкода,

А скільки років їй, і не питаю:

Вона завжди для мене молода.

Тож з хвилюванням легкою ходою

Я йду повз школу, клуб, батьківський дім,

Бо все, що вперше сталося зі мнрю,

Пов'язано із селищем моїм.

І перший крок, і перше слово «мама»,

І перше світло у моїх очах,

І перша радість, і болюча травма,

І навіть перший свій дитячий страх,

Коли фашисти нас бомбардували,

Спустошуючи вулиці села,

Коли людей на захід в рабство гнали

Та грабували все підряд дотла.

І перша стежка, що вела до школи,

І перші друзі, перше сум’яття,

І перший вальс під звуки радіоли,

Й свої найперші ніжні почуття.

І перша надто болісна розлука.

Кохання перше, перша прохідна,

І перший син, і первістка онука,

І перші зморшки, перша сивина.

Коли в містах великих я буваю

І постає байдужість до всього,

Я думкою додому повертаюсь,

До Арбузинки - селища свого.

Мене не ваблять велетні-будинки,

Та до вподоби звична простота,

І як почую десь про Арбузинку,

В душі весна відразу розквіта.

А щоб не чути шуму заводського,

В тенетах туги поки не розкис,

Тікаю я від гомону міського,

Щоб по Садовій вулиці пройтись.

Де під блакитним небом на роздоллі

Панує тиша, спокій і тепло,

Де серед друзів у обіймах долі

Моє дитинство пам’ятне пройшло.

Там, біля хат, жоржини розквітають.

Ромашок килим на землі лежить,

Прозорі бабки у садах літають

І цвіт акацій вабить і п’янить.

Там відчуваєш запах полуниці

І пізнаєш залишені сліди.

Я мріяв жити в зоряній столиці,

Та Арбузинку вибрав назавжди.

Вона дає наснагу і завзяття,

Неначе келих доброго вина.

А скільки світла, радості і щастя

Подарувала за життя вона.

Тож хай вона квітує над землею

І хай шпаки співають на гіллі.

Я знов схиляюсь вдячно перед нею

В синівському уклоні до землі.

А тих же, хто покинув тут хатинку

І мін чан кудись в нелегкий час,

Прошу: Не забувайте Арбузинку,

Вона завжди очікує на вас.

Тут оперялись ваші юні крила,

Тут ви пишались селищем своїм.

Це Арбузинка вас благословила,

Тож повертайтесь у батьківський дім.

В часи жалоби, в радості хвилинку,

Чи буде літо, чи прийде зима,

Не забувайте рідну Арбузинку,

Бо нам без неї і життя нема.

ЧОТИРИ ПОРИ РОКУ В АРБУЗИНЦІ

1. ВЕСНА

Прийшла весна. Трава зазеленіла.

І вся природа разом ожила.

Черешня від цвітіння захмеліла,

Над козолистом бджілка загула.

Ажурні віти персика шумливо

Шепочуть щось, схиляючись, бузку,

І сонечку яскравому щасливо

Радіють діти, граючись в садку.

Над ними небо чисте і прозоре,

Птахи щебечуть лунко в вишині.

Куди не глянеш, всюди світла море

І свіжі фарби, мов на полотні.

Зелений фон, будинки мов перлинки,

Рожевий цвіт, блакитний небозвід –

Ця неповторна казка Арбузинки

Надовго в серці залишає слід.

А навкруги привітно, світло, ясно,

З прикметами на добрі врожаї,

І на душі так тепло, так виразно,

Що хочеш настіж розчинить її.

Прийшла весна. І буде все, як треба:

Осяйна ніч зірками затремтить,

Розквітне ранок райдугу на небі,

І щедрий дощ під вечір зашумить.

А поки що легенький вітер віє,

Весняна свіжість груди наповня,

Все зеленіє, вабить, духмяніє,

Все одягає гарне убрання.

В садку юрбою горобці шугають,

Тремтить чагар у затінку будов...

Прийшла весна. І знов на нас чекають

Безсонні ночі, мрії та любов.

2. ЛІТО

Турботні сни в темряву відійшли.

Я вийшов прогулятися з будинку.

Густа вуаль ранкової імли

Покрила непомітно Арбузинку.

Трава шовкова миється в росі,

Повітря свіже груди наповняє,

І селище моє у всій красі

Привітно ранок новий зустрічає.

Та час іде. Вже сонечко встає.

Теплом приємним плечі огортає,

Стеблинкам силу ранішню дає

І мов дитину землю пригріває.

Від літніх барв очей не відвести,

Світліє стрічка Арбузинки-річки,

Жовтіють груші ранньої плоди,

І червоніють ягоди порічки.

Між білих хмар синіють небеса,

А над землею – спалахи проміння.

Кругом панує радість і краса,

І пропадають будь-які сумління.

Ще дітлахів на вулиці нема,

Сад тишею залився мов водою.

В такі часи просвітні недарма

Нарядне літо вабить теплотою.

Серед будинків башта маячить,

Схилила віти яблуня розлога,

А за хатами стелиться, біжить

В родючий степ закурена дорога.

Там пахне сіном, там у далині

В полях жита, неначе хвилі грають...

На клумбах зріють квіти чарівні,

А біля вікон ластівки кружляють.

Іскристе літо. Спека. Угорі

Не замовка пташине щебетання,

І проростає в щасті і добрі

Моє огнисте і палке кохання.

Пройде жара, як і дощі грибні,

І знову осінь стане до штурвалу,

Та пам’ятати довго ще мені

Зелене диво літнього причалу.

3. ОСІНЬ

Сумна пора ! Понура, запашна.

Над селищем звиса прозора просинь.

Люб’язна, різнобарвна і хмільна

По Арбузинці рухається осінь.

Вона у вальсі плавнім по дворах,

Мов наречена, збуджено кружляє,

Плоди рум’янить, овочі збира,

Холодними дощами поливає.

Не описать мені її краси,

Не передать свого зачарування,

Коли пістріють стомлені ліси,

Коли в природі – спокій і вгасання.

Все змінюється прямо на очах,

Пливе вгорі срібляста павутинка.

Змішала фарби осінь у садах

І в позолоту вбрала Арбузинку.

Запахли сіна свіжого стоги,

Вогнем трояндним захід догорає.

І спорожніли річки береги

І, наче зорі, листя опадає.

Ще чутно з поля гуркіт тракторів,

Ще кольору ожина не міняє,

А ескадрилья сірих журавлів

На чужину із сумом відлітає.

Останній тайм свій осінь дограє

І після себе все спішить прибрати,

Щоб незабаром золото своє

Скупій зимі на срібло поміняти.

Я йду неспішно в свій строкатий сад,

Там у траві на скрипці коник грає,

Шпаківні безголосими висять,

Пахучий хміль на тині підсихає.

На небосхилі – хмари чепурні,

З пониззя річки плине прохолода

І так журливо, холодно мені,

Немов з душею злилася природа.

Розкішні айстри в’януть в квітнику,

Втрачає осінь райдужну пишноту.

В моїй журбі – ворота на замку,

В моїй печалі – ні моста, ні броду.

Пройдуть, мов сон, журноголосі дні.

Настане час самотнього безстрастя,

Та не вернуть ніколи вже мені

П’янких хвилин загубленого щастя.

Турботно серцю в пору цю сумну,

Та все ж, коли я осінь зустрічаю,

Люблю її не менше, ніж весну,

І разом з нею смуток розділяю.

4. ЗИМА. ПЕРШИЙ СНІГ

Зупинись на хвилинку,

Подивися згори –

Перший сніг Арбузинку

Наче пухом покрив.

Перший сніг на порозі,

Перший сніг на губах,

Перший сніг на дорозі,

На подвір’ях, в садах.

І дерева, і хати

Побілила зима,

Наче в білі халати,

Одягла хватькома.

Вітерець завиває

У просторих дворах,

Де так мило гуляє

У сніжки дітвора.

Сніг летить і кружляє –

Розгулялась зима.

Над землею звисає

Чарівна бахрома.

Крига річку скувала

Між крутих берегів,

Бо всю ніч готувала

Місце для ковзанів.

В магазинах ялинки

На вітринах стоять,

А на вікнах – сніжинки,

І гірлянди горять.

Сніг летить і кружляє,

Дарить радість і сміх,

І мов ковдра лягає

Величаво у ніг.

Від його залицяння

Розгулятись не гріх.

Наче перше кохання,

Перший сніг, перший сніг.

Сивий грудень дарує

Нам морозне срібло.

Тільки серце чатує

На весну і тепло.

« ОЙ НЕ ВИДНО ГАРБУЗИНКИ... »

Як і багато сіл на Україні, Арбузинка мала

про себе свою пісню. Текст її я з роками забула.

Пам’ятаю тільки перші рядки: «Ой не видно

Гарбузинки, одні тільки верби...» Проте мелодію

пісні, протяжну, як степові дороги, пам’ятаю добре.

Л.Є. ПИШЕНІНА – журналістка. Москва.

«Ой не видно Гарбузинки, одні тільки верби...» -

Ці слова старої пісні з пам’яті не стерти.

Xто й коли її придумав, мама не сказала,

Та не раз в часи вечірні нам її співала.

А слова тієї пісні – наче щирість долі,

I мелодія протяжна, мов дорога в полі.

О не видно Арбузинки – зеленню покрита,

Щедрим дощиком омита, сонечком сповита.

Мліють верби і тополі в світлі променевім,

Скрізь – акації, горіхи і сади вишневі.

Тут біжить ріка дитинства вдалеч без зупинку,

Поділивши Арбузинку на дві половинки...

Довго людям пам’ятались тих часів квітіння,

Млин Манжоса біля греблі, вітряки, олійня,

Чистота ошатних вулиць, вечори лілові

І красива біла церква в центрі по Торговій.

Пропливли літа, мов хмари, Стали дні світліші.

І не та вже Арбузинка, і співанки інші.

Та живуть в моєму серці ті рядки відверті:

«Ой не видно Гарбузинки, одні тільки верби.»

Я бачив Ялту і високі гори,

Музей, причали і смарагд садів.

Переді мною вирувало море,

Кричали чайки і буксир шумів.

Красиві парки, вулиці й будинки

В моїй душі закарбували слід...

Я повернувсь додому, в Арбузинку,

Де проживаю вже чимало літ.

Тут не ростуть ні пальми, ні платани,

І кипарисів тут струнких нема,

Але шумлять по вулицях каштани,

І плющ в’юнкий паркани обійма.

На клумбах рози ніжні розквітають,

Кругом – горіхи, клени і бузок,

Тут замість чайок ластівки літають,

Л замість моря – річка і ставок.

Тут діточок своїх батьки голублять,

І кожен мріє виростить садок,

І тут не менше, чим у Ялті, люблять

Красу природи, сонце і жінок.

У нас, як в Ялті, небо волошкове

І гак же само лілії цвітуть,

Так само грає музика чудова,

Так само персик і айва ростуть.

І хоч сюди «зірки» не заїжджають

І рідко ходять хмари дощові,

Про Арбузинку знають й пам’ятають

І в Анкарі, і в Римі, і в Москві.

Нехай травою заросли стежинки,

А вечорами допіка мошка,

Та все ж моя чудова Арбузинка

На цілім світі лиш одна така.

Я рву на чай собі пахучу м’яту,

Обходжу всі улюблені місця...

Як віддихати, то поїду в Ялту,

А жити тут залишусь до кінця.

ВЕСНА В АРБУЗИНЦІ

Краще краю рідного не знаю,

І миліше місця не знайти.

І нянь, мій друже, знову розквітають

В Арбузинці парки і сади.

Глянь на схід – у сонячнім промінні

Все село мов золото горить,

Линуть в небо трелі солов’їні,

Трактор в полі весело біжить.

Знов весна прийшла, мов гість бажаний,

І спішить в сади і на поля,

Відчиняє двері в світ духмяний,

Прикрашає листячком гілля.

То веселку в небі розкидає,

То краплистим дощиком шумить.

Мов чаклунка, по землі гуляє

І смішить її обзеленить.

Це від неї ясність і щедрота,

Це вона натхнення надає,

Вся в пориві буйнім, вся в турботах –

Зігріває, пестить, роздає.

І в своїй величності незмінна,

Чарівна, красива, запашна,

Як і вся барвиста Україна,

Розквітає сонячно вона.

ЯК ЛЮБЛЮ ТЕБЕ Я, АРБУЗИНКО

Хоч на світі селищ є чимало,

Та тобою лиш пишаюсь я.

Тут моє дитинство проскакало,

Тут змужніла молодість моя.

Як люблю тебе я, Арбузинко,

Розквіт твій і кожну новизну,

Зелень парків, вулиці, будинки,

Золотих ланів широчину.

Як люблю я гомін твій щоденний,

Шум акацій, кленів і дубів,

Стадіон великий і зелений,

Спів пташиний в затінку садів,

Ранки теплі, світлі і росисті,

Ночі тихі, місячні, ясні,

Краєвиди та криниці чисті

І дитячі янгольські пісні.

Як люблю я тиху, рідну річку,

Ту маленьку, милу, незначну,

Що біжить, звиваючись, мов стрічка,

Між низин в блакитну далину.

Як люблю я пахощі бузкові,

Огорож привабний живопліт

І затишну вулицю Садову,

Де уперше я побачив світ.

Я юбі вклоняюсь наче неньці

І пісні присвячую тобі.

Ти найкраща у моєму серці,

Ти зі мною в щасті і журбі.

Від природи світлого буяння,

Від троянд в краплиночках роси

Ллється в серці арія кохання,

А в душі – симфонія краси.

Наді мною ластівки кружляють,

А навколо – барви чарівні.

Я другого селища не знаю,

Щоб  отак подобалось мені.

  

ВІЙНА ПОЧАЛАСЬ, НАЧЕ ЗЛИВА...

Війна почалась, наче злива...

Гуділи вгорі літаки,

Свистіли снаряди тужливо,

Зриваючи все на шматки.

Біда так раптово підкралась,

Що страшно повірить було.

Ми з мамою в погріб ховались,

Коли бомбували село.

Війна почалась на світанку,

Тремтіли шибки у вікні.

Повзли Арбузинкою танки

З хрестами на чорній броні.

Стогнала земля від навалу,

Палали будівлі в вогні.

Безсоння людське приховала

Моя Арбузинка в ті дні.

Зруйновані млин, елеватор,

Скрізь вирви глибокі димлять.

Від школи і кінотеатру –

Лиш стіни щербаті стоять.

Прийшли супостати прокляті,

Щоб нас онімечить в пітьмі,

Під дулами їх автоматів

Стогнали селяни в ярмі.

Ніколи земля не забуде

Тих грізних і вогняних днів,

Повік пам’ятатимуть люди

Жорстоке знущання катів.

За кров, за руїни, за втрати

Жадана розплата прийшла:

З боями радянські солдати

Прогнали фашистів з села.

Розвіялась темрява зранку,

Повіяло східним теплом,

Зійшла переможно веснянка

Над полем і рідним селом.

Наповнились гамом світлиці

Опісля страшних лихоліть.

Здається, що Божа зіниця

Дозволила нам уціліть...

І знов розцвіла Арбузинка,

Змужнівши в жорстокій борні,

І вимиті вікна будинків

Розкрились назустріч весні.

Арбузинському краю

Моїм краянам вдячний я за те,

Що зріє жито і пшениця родить,

Що перевесло братства золоте,

Єднає нас до купи і боронить.

Багато років в терпкім полині,

Світанки коливаються у росах

І жайворон щебече угорі,

Коса дзвенить у зелені покосах.

Люблю тебе, мій Арбузинський краю,

Де котять хвилі Корабельна й Буг,

Ти по весні віночком розквітаєш,

Коли лелеки гніздяться навкруг.

Молюсь за тебе, краю мій квітучий,

Щоб твої люди, дружні трударі,

Були здорові, а лани родючі,

Достаток був на кожному столі.

Я вдячний, Арбузинщино, тобі,

За мирне небо, спокій і наснагу.

І буду завжди дякувать тобі,

Бо не віддам другим я перевагу.

Хай плине час сузір ’ям золотим,

/ доля нас від недругів відводить.

А мати Божа променем своїм,

Зігріє і до злагоди приводить.

Моїм краянам вдячний, я за те,

Що люблять нашу неньку Україну

Радію, що всі в мирі живете,

Живіть сьогодні, завтра, як і нині.

АРБУЗИНСКИЙ ВАЛЬС

Я вернулся к тебе, добрых чувств не тая,

После долгой разлуки цветущей весной.

Я вернулся к тебе, Арбузинка моя,

И брожу по знакомым местам, как хмельной.

Улыбается солнце, жар-птицей горя,

И опять надо мной небосвод голубой.

Я вернулся к тебе, Арбузинка моя,

Это значит, что я возвратился домой.

Припев: Вальс, вальс, вальс

Снова звучит, как прежде,

Вальс, вальс, вальс Мне возвращает надежду.

Нам ли грустить, если после разлуки мы рядом,

Если дышит весна ароматом,

И как в юности вальс нас кружит.

Веет площадь мне вновь ароматом цветов,

Я улыбки друзей и знакомых ловлю,

И манящая прелесть зеленых садов

Очарованно душу пленяет мою.

Улетели, как птицы, в пространстве паря,

Беспокойные сны перед встречей с тобой.

Я вернулся к тебе, Арбузинка моя,

Это значит, что я возвратился домой.

Припев: Вальс, вальс, вальс

Снова звучит, как прежде,

Вальс, вальс, вальс

Мне возвращает надежду.

Нам ли грустить,

Если после разлуки мы рядом,

Если дышит весна ароматом,

И. как в юности вальс нас кружит.

ПЕСНЯ ОБ АРБУЗИНКЕ

Много мест на земле

Видел, странствуя, я,

Но тебя нет милей,

Арбузинка моя.

Стройных улиц ряды,

Белоснежность домов,

И на клумбах цветы

Средь зеленых ковров.

Припев:

Арбузинка, мой край дорогой,

Ты чарующей силы полна.

Мне приятны твой воздух хмельной

И весенней поры новизна.

Знать, не зря я в восторге пою

О тебе бесконечной строкой.

Арбузинка, мой край дорогой,

Мое сердце навеки с тобой.

Сколько в парках твоих

Бродит ласковых пар,

Сколько чувств и любви

В нежных звуках гитар.

Не могу с детских лет

Обойтись без тебя.

В каждом шаге твой след,

Арбузинка моя.

Припев.

Утопая в садах,

Ты звенишь в тишине.

Вот такой ты всегда

Очень нравишься мне.

Где б не выпало быть,

Но скажу не тая:

Мне тебя не забыть,

Арбузинка моя.

Припев:

Арбузинка, мой край дорогой,

Ты чарующей силы полна.

Мне приятны твой воздух хмельной

И весенней поры новизна.

Знать, не зря я в восторге пою

О тебе бесконечной строкой.

Арбузинка, мой край дорогой,

Мое сердце навеки с тобой.

РІДНА МОЯ АРБУЗИНКА

В щасті зростай, милий мій край,

Рідна моя Арбузинка.

Гарно тут жить, вчитись, любить,

Зводить нові будинки.

Поглянь навколо, друже:

Працюють люди дужі,

Сіяють вогні, лунають пісні

І всюди красиво дуже.

Де б ти не жив, де б не ходив,

Всюди згадаєш в натхнецні

Парк запашний, шути весняний

І Арбузинку зелену.

Дивись, мій друже, знову

Ростуть нові будови.

Веселка сія,

Це юність моя,

Це доля моя чудова.

Знову зросло миле село

В праці свого народу.

Роки пройдуть, виростуть тут

Парки нові, заводи..

Шумлять стрункі ялинки,

Пливуть у даль хмаринки.

Природа буя,

Це юність моя,

Це мила моя Арбузинка.

ПІСНЯ ПРО АРБУЗИНСЬКИЙ РАЙОН

Край Арбузинський - духмяні сади,

Квіти прекрасні весною,

Буг повноводний і ніжні плоди,

Верби рясні над водою.

Радують серце - земля золота,

Божим промінням зігріта,

Села красиві, людська доброта,

Море пшениці і жита.

Приспів:

Арбузинський район - місце зоряних мрій,

Де щасливо всміхаються діти.

Арбузинський район на землі цій святій –

Найдорожчий куточок на світі.

Тут запорізькі кордони були

І козаки поселялись.

Тут свій притулок повстанці знайшли,

Тут хліборобством займались.

Ні кріпосництво, ні люті кати

Крил не зламали могутніх,

Бо на землі Арбузинській завжди

Люди живуть волелюбні.

Приспів.

Арбузинський район - місце зоряних мрій,

Де щасливо всміхаються діти.

Арбузинський район на землі цій святій –

Найдорожчий куточок на світі.

Край Арбузинський - це запахи трав,

Вічні церков передзвони.

Він в Миколаївській області став

Найвизначнішим з районів.

Роки тяжкі пролетіли, мов сон,

Вільно зітхнула людина.

В щасті зростай, Арбузинський район –

Наша мала Батьківщина.

Приспів:

Арбузинський район - місце зоряних мрій,

Де щасливо всміхаються діти.

Арбузинський район на землі цій святій –

Найдорожчий куточок на світі.

Далеко рідний мій куток,

Де мила батьківська хатинка,

Де на роздоллі, мов бузок,

Квітує пишно Арбузинка.

Де позолочені поля

Хлюпочуть хлібом на просторі,

І де закоханий був я

З дитячих літ в безкрає море.

Я в снах вовтузився в воді,

Тягнув над палубою троси,

Держав штурвал... І вже тоді

Я відчував себе матросом.

Я в думах в рейси поспішав,

Тільняшку мріяв поносити.

Коли ж для служби час настав,

На флот був призваний служити.

І ось сьогодні на борту

Несу я вахту з автоматом.

За землю-матінку святу

Готовий я життя віддати.

Знову цвітуть акації, де б ти не подививсь,

Любо в селі в часи такі вулицями пройтись.

Гучно пташки виспівують, бджоли довкіл іудуть,

Під усіма вітрилами в небі хмарки пливуть.

Як оце зараз хочеться вірші нові складать,

Віти дерев розложистих в такт мені шелестять.

Й поки іду, відшукую теплі прості слова,

Про красоту села мого серце моє співа.

Серце співає. Сонячний край Арбузинський мій,

Ні, не забуть ніколи нам гомін і спокій твій,

Милі сади і річечку, став і вузенький брід,

Парки твої і вулиці, білий акацій цвіт.

Тут я уперше змалечку сам по землі пішов,

Тут на стежинках зоряних щастя своє знайшов,

Школу скінчив, стараючись, потім пішов робить,

Тут я навчивсь по - справжньому рідне село любить.

Знову цвітуть акації, де б ти не подививсь.

Любо в селі в часи такі вулицями пройтись.

Щиро і ніжно ласкою серце краса пройма.

Як не шукай, а кращого в світі села нема.

АРБУЗЯНОЧКА

Знову веселяться хлопці та дівчата,

Бо прийшли святкові дні.

А серед дівчаток є одна красуня,

Що сподобалась мені.

Мила ще й кирпата, карі оченята,

Стан - очей не відірвать.

Як вона танцює, як вона жартує,

Просто так не передать.

Приспіє:

Будуть знов до світаночку

Танці, жарти і сміх.

А моя Арбузяночка

Наймиліша за всіх.

У вродливу смугляночку

Закохатись не гріх,

Бо моя Арбузяночка

Найгарніша за всіх.

Хватить, хлопці, знову вам вести розмову

Тільки про чужих дівчат.

Бо свої миліші, бо свої щедріші,

Кращих вам не відшукать.

Проводи, весілля та часи дозвілля –

Скільки молоді на них.

А свої дівчата вийдуть, як на свято

І затьмарять всіх других.

Де село мальовниче встає,

Йду дорогою з радістю я.

Арбузинка - дитинство моє,

Арбузинка - ти юність моя.

Тут я виріс, тут вчився і жив.

Пролетіли літа. Все пройшло.

Та люблю, як і завше любив

Це красиве і миле село.

Арбузинка - перлинка моя,

Мій куточок юнацьких надій,

Знову радий побачити я

Кожну вулицю, кожен твій дім.

Ось і парк, де я юність зустрів,

Де з дитинства навіки пішов,

Тут я слухав в кущах солов’їв,

Тут стежинкою в школу я йшов.

Пахнуть квіти під кожним вікном,

А на площі - ялинок стіна.

Лине пісня над рідним селом,

А навколо вирує весна.

Ось такою ж весною колись

Зустрічав я кохану не раз.

Йшли ми стежкою вдвох, сміючись,

І сузір’я дивились на нас.

Буйним цвітом покрились сади,

Горобці цвірінчать на гіллі,

Як приємно вернутись сюди,

Як красиво в моєму селі.

Я вслухаюся в спів солов’я,

Радість в серці моєму встає.

Арбузинка - ти доля моя,

Арбузинка - ти щастя моє.

О.В. Петренко

ГРОНО АРБУЗИНСЬКИХ ТАЛАНТІВ

Щедре гроно талантів вродило

На твоїй, Арбузинко, землі:

Їх дбайливо-натхненно зростила

На багатій духовній землі.

Вони Божого Духа атланти.

Гідно будуть тебе прославлять.

Бо твої, Арбузинко, таланти –

Це зіркова твоя сіножать.

Все, що діється, - діється впору.

Жне натхнення страда золота.

У твого молодого фольклору

Слава пишна, мов пишні жита.

Відродилися класиків сили –

Їм висвічує зоряний шлях:

Ти знайшла діамантові жили

У своїх, Арбузинко, степах.

Чи важкі є труди, чи відрадно

У святкові часи – благодать.

Кермачі твої гідно та владно

На чолі у містечка стоять.

Слово лагідне «доню» чи «синку»

Для усіх припасаєш людей.

Наша мати свята, Арбузинко,

Хай буття твоє мирним буде !

«КАЛИНОНЬКА»

Не у лузі та не при дорозі –

В Арбузинських безкрайніх полях

Проросла «Калинонька» у Бозі, -

Розростається пишно в піснях.

А пісні ті, мов гордая птиця,

Що небесну мелодію ллє.

В земляків посвітлішали лиця:

Це коріння талантів своє !

«Калинонька» сердешно співає,

Бо така уже доля її.

В душах всіх слухачів залишає

Незабутні мотиви свої.

І все вище, все вище угору

Серцем пісні підносячи нас,

Самобутні знамена фольклору

Рвуться в небо в свій зоряний час.

КВАРТЕТ «ЧЕРЕМХИ»

Де степ у безмежному краї

Зіткав Арбузинки портрет, -

На сцені «Черемхи» співають –

Прекрасний, мов доля, квартет.

Заслухались радісно люди.

Вітають віночок пісень,

Котрі розливаються всюди,

Робочий вінчаючи день.

Не осені ранньої примхи –

Прекрасне у люди неси !

Розквітли піснями «Черемхи»,

Розквітли на всі голоси.

САМОЦВІТИ АРБУЗИНЩИНИ

Творча доля нас знайшла.

Творчий дух в серцях пала

Та поєднує віки красою слова.

Поетичний наш порив

Сам Господь благословив.

Творче слово є майстерності основа.

У прекрасну добру мить

Мирний час пером творить –

Нам під силу це, я серцем відчуваю.

Розкриває небеса

Слова творчого краса

Та собою світ довкола осяває.

В сонмі звершень та бажань

Поетична сяє грань –

Будем разом злетам кожного радіти.

Сонце в кожного своє,

Та усі ми в світі є

Арбузинщини прекрасні самоцвіти.

  

АРБУЗИНЦІ

21 березня, в День визволення

Я славлю тебе безупинно.

Тобі наймиліші слова,

Моя дорога Арбузинко,

Красуня моя степова.

Відлунює біль лихоліття –

Тебе припікали вогнем.

До тебе, рідніша у світі,

Гнобителі брались з мечем !

Розсипалось зло у двобої.

Тож і миром героїв вітай.

Всім тим, хто не вийшов із бою,

Всім пам'ять ! А ти – процвітай !

Л. Кінецьпільська ( Пічугіна )

У кожного вдуші своя надія,

І в кожного печаль бува на серці

Та є одне, що ту печаль розвіє,

Й надію не погасить аж до смерті

Це рідний дім, село й твоя криниця.

Твоя тополя, наче стан дівочий.

І річечка від променів сріблиця,

І розмаїтий луг, що вабить очі.

Моє село ! Ще є дива на світі,

Чи це єдине не повторне диво ?

Моє село ! Живи, крилата мріє,

Де моїх предків спогади не стерті.

Тут моя доля, тут моя надія,

Яку вже не згасити аж до смерті.

І.О. Брашеван

Арбузинському краю

Моїм краянам вдячний я за те,

Що зріє жито і пшениця родить,

Що перевесло братства золоте,

Єднає нас до купи і боронить.

Багато років в терпкім полині,

Світанки коливаються у росах

І жайворон щебече угорі,

Коса дзвенить у зелені покосах.

Люблю тебе, мій Арбузинський краю,

Де котять хвилі Корабельна й Буг,

Ти по весні віночком розквітаєш,

Коли лелеки гніздяться навкруг.

Молюсь за тебе, краю мій квітучий,

Щоб твої люди, дружні трударі,

Були здорові, а лани родючі,

Достаток був на кожному столі.

Я вдячний, Арбузинщино, тобі,

За мирне небо, спокій і наснагу.

І буду завжди дякувать тобі,

Бо не віддам другим я перевагу.

Хай плине час сузір ’ям золотим,

/ доля нас від недругів відводить.

А мати Божа променем своїм,

Зігріє і до злагоди приводить.

Моїм краянам вдячний, я за те,

Що люблять нашу неньку Україну

Радію, що всі в мирі живете,

Живіть сьогодні, завтра, як і нині.

Григорій Кислиця